?

Log in

No account? Create an account
Ви можете звернутись до мене з будь-яким питанням, дотичним до гардеробу: labisqwee@gmail.com

Приклади моїх робітCollapse )
14 років таборів і смерть в ув'язненні.

Мене вчили і я вчив, що не хлібом єдиним живе людина, що сенс життя у творенні добра людям, у піднесенні матеріального і культурного рівня народу, у пошуках істини, у боротьбі за справедливість, національну гордість та людську гідність, у громадянській відповідальності за все, що твориться за мого життя.

Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області. 1971
Думки про рідний донецький край. 1972
Не можу більше мовчати. Збірка статей і листів, 2009

+ уривкиCollapse )

Футболка для Мерилін



Emilio Pucci pink silk blouse with cap sleeves

Ця футболка з гардеробу жінки, чию шафу я знаю краще, ніж свою - Мерилін.

Творіння Pucci - ідеальна ілюстрація всього, що не так із найпопулярнішим вбранням для доброї половини з нас. Для тих, чиї виразно жіночна тілобудова, тендітна спина, ніжні, плавні риси обличчя погано вживаються з прямолінійним спортивним фасоном (для S-типу за теорією, яку я полум'яно підтримую).

Для такої комплекції класична футболка - це слово з десятьма помилками відразу. У першій-ліпшій футболці знайдеться + калейдоскоп недоліківCollapse )

Sicilia. Відкриття


Жодну землю я не мріяла відкрити для себе так полум'яно.

Sicilia... Таємнича, вируюча, самобутня і самодостатня. Кожне слово, сказане про неї усіма великими — чиста правда. Концентрат Італії, суперлатив Італії, серце Італії! Солодкий мед, гіркі лимони, кожен смак і звук — саме те, якою я її уявляла. Святкування найдрібніших радощів життя, зведене в культ фантастичної краси, — пліч-о-пліч із такою навіженою ризикованістю, що те життя може обірватися за уламок миті. І між ними — тонесенька ниточка шаленої удачі або помочі всіх святих. То й не дивно, що святі тут так близько людей і так ревно шановані. І цим, і органічним презирством до писаного закону, і хаосом на дорогах кожному нашому братові Сицилія нагадує до болю знайомі рідні терени і звичаї... Але вона складніша, інша, глибша. Місце зародження, міфічна колиска, одвічне перехрестя.

Майже завжди перед поїздкою треба підглянути чужу мапу і довідатись, що-де-куди. Тут — місця, які хочеться побачити, наввипередки виринають у пам'яті самі. Тут створені 99% усіх обожнюваних мною фільмів. Sedotta e Abbandonata, Il Gattopardo, L'Avventura, Malena... Тут Ferdinando Scianna зріс і зняв свої альбоми для Dolce Gabbana. Коли я натрапила на них вперше, то прикипіла серцем до кожного каменя, кожної церковної оздоби, кожної сходинки. Тут я почуваюся так, ніби то все рідне і моє. Тут я відчуваю свободу і щастя просто бути. Тут так запаморочливо, приголомшливо, до сліз красиво!..

Схили, від небокраю до небокраю переможені кольором пшениці, перемежані тонкими кипарисами. Царство сонячного пшеничного: ніде я не зустрічала його в такій повноті і розкоші! Знемагаючі від спеки поля і так само знемагаюче тіло, прихисток і бажану прохолоду якому дає лиш льон. Хрусткий, вразливий льон згашеного, ніжного лимонного тону, що зливається зі світлотінями на таких самих, ніжно-лимонних стінах, ніби створений для гри в хованки у цих камінних лабіринтах, повних ступеней, перил, несподіваних спіралей сходів і неочікуваних пейзажів.

Cattedrale di Sant'Agata в Катанії — єдиний храм, від самої з'яви якого мої очі наповнились сльозами... А місцевий рибний ринок — начисто сценка зі старого фільму: засмаглі рибалки горланять пісні-закликання, до ніг добирається вогкість моря, стікаючого з вранішнього вилову, риба-меч дивиться навколо круглим синім оком, bella ragazza bianca, calamari!

Ночі, повні руху і гарячої, бурхливої суєти, повні і справжнього вогню: палають гори. Серце лише щемно спостерігає, як червоне жерло безупинно поїдає дорогоцінну синю лінію хребта, і не може відірватися від бездіяльного, безпомічного споглядання лиха.

І рожеві, тихі світанки, такі неймовірні після голосних розмов, музики, вечірніх сімейних перекриків і оглушливих цвіркунів, що не стихають ні на мить аж у глибоку-глибоку ніч... Ранки раптові у своїй німоті — ніби хтось вимкнув усіх другорядних акторів, щоб на тлі їх дзвінкого мовчання ще величнішою здалась головна героїня: природа. Щоб людина, ледь розкривши очі новому дню, вклякла, ошоломлена її неозорою, незнищенною красою, магічніми переливами блакитей — від миготіння моря аж до білявого подиху Етни, що куриться собі просто в небо, як димок над чиєюсь жвавою кухнею.

Щойно зірвані з дерева фіги — найкращий сніданок. Принесені сусідами просто так, до води, спробуйте, такі смачні! А ось ще вино, і сир до вина, і салямі до сиру, а може, хочете ще хліба? Хочете?

Синя "дорога" на Favignana під акомпанементи дитячих вигуків, заспокоюваних глибоким басом, ніби вирваним із надр громовим голосом морської відьми — "Giuseppe!..". Острів звіданий на роверах: колесо поглинуло край сукенки, купленої колись давно в Болоньї на вуличному ринку, і завершило її маленьке символічне коло життя. Несподівана гроза і тепла злива, яку перечікували у малій халабуді, як у дитинстві. Пшеничний скельний берег, на брилі якого між рушниками, залишеними парою чоловіків, лежить їх пляжне чтиво: Іліада. Міріада синіх відтінків у Bue Marino, кожен — найсиніший з усіх можливих. І безкінечні другі, треті, десяті плани яскравих фігурок, які губляться у м'якому фокусі і зливаються з морем...

Найсолодші солодощі... Немає опису для них, немає порівнянь, ніде інде не могло виникнути словосполучення dolce vita і ніде інде воно не втілене настільки дослівно! Такого розмаїття і веселості у ласощах, такого чистого уособлення всіх життєвих принципів уже в одному сніданку — годі десь знайти. Тут символи зчитуються мимоволі. Фісташковий зелений — найчистіша радість існування, якою ніяк не можна не наповнитись щоранку.

Cioccolato modicano — o niente! Присягаюся собі не їсти іншого шоколаду: після цього усе не те. Крихкий, зернистий, нічим не схожий на звичну маслянисту масу: він розсипається під зубами на тисячі часточок, перетворюючись у те, чим шоколад насправді й є: повне смаку какао, солодкий-солодкий цукор. Його запах долинає не тоді, коли кавалок торкається губ, а ще як здалека підходити до столу — інтенсивний і субтельний аромат, як у зів'ялих троянд. Рецепт, принесений століття тому іспанцями, поцуплений в ацтеків... І збережений, продовжений саме тут.

Згадки про Сицилію обов'язково мали хоча б частково перетворитися в chiaroscuro. У деяких знімках зі зникненням барв народжується щось набагато важливіше за колір. У них раптом оголюється вся її душа. Вона мене полонила.

+ фото-фото-фото!Collapse )

Real gem



Fashion photo by Seeberger Bros., 1950s

Розкопана раніше тема ненав'язливого сяйва і його благодатного впливу на гардероб плавно і так само ненав'язливо стала простягатися на інші сфери, зачіпати сусідні концепції і генерувати нові висновки. Із неї викристалізувалася і наступна історія: про те, як у сучасне життя - повне всевстигання, активних життєвих позицій та іншого спорту - вмістити старосвітський блискіт шляхетних каменів, направду виправданий лише при шурхоті шовків у м'якому півсвітлі високих залів.

Приводи збиратися у високих залах вкрай обміліли, а жінки, для яких весь цей old school glamour - як друга шкіра, - нітрохи не перевелись. Про те, як таким жінкам носити традиційні прикраси у традиційні і нетрадиційні способи, уже усе написано до мене. Тут - про те, як іще можна носити камені абсолютно безкарно, не здаючись при тому безнадійно overdressed, у буденних, неурочистих умовах. Достатньо перенести самоцвіти туди, де їх ніхто не чекає.

+ а куди ж?Collapse )

Science on beauty

Несподівано для себе я відкрила той факт, що антропологи все ж не згідні з Кантом і насмілюються говорити про оцінку естетики, у цьому конкретному прикладі - естетики людського вигляду. І результати їх діяльності виявилися дуже цікавими: це ж усе можна використати як свою зброю!

Наприклад, вчені підтверджують: помада, яка підсилює червоний пігмент губ, таки робить нас красивішими (Lip colour affects perceived sex typicality and attractiveness of human faces, 2010).

А широкі, темні брови, якими повняться подіуми - чоловіча прерогатива. Прикрасять вони лише андрогінних жінок. Жіночність передають не підведені брови, а підведені очі. "Here, we demonstrate that the luminance contrast pattern of the eyes and eyebrows is consistently sexually dimorphic across a large sample of faces, with females possessing lower brow contrasts than males, and greater eye contrast than males." (Cosmetics alter biologically-based factors of beauty: evidence from facial contrast, 2015)

Також ці святі люди не полінувалися переконатись, що загалом макіяж, який підвищує природній рівень контрастності обличчя - на користь (A sex difference in facial contrast and its exaggeration by cosmetics, 2009; Neural activity associated with enhanced facial attractiveness by cosmetics use, 2014).

На цьому просте у цій легковажній темі закінчується. Неполіткоректна думка професора відділу антропології Віденського університету Karl Grammer на тему краси і її "вимірюваності": "People always say that beauty standards are generated, for instance, by fashion models. I do not think that is true. Models might have some influence, but only on a very small scale. Some argue that beauty is a myth — that “real beauty comes from inside”. This is completely untrue. Beauty provides reliable information about youth, fertility and health."

Вісім основ краси, за його версією: симетрія; молодість (не дитячість); близькість до середніх (розмірів, форм, відстаней); виражений статевий диморфізм; запах; манера рухів; стан шкіри і текстура волосся.

Далі знахідки поступово стають все складнішими, зачіпають все більше серйозних тем і часом доволі сумні.

"Women have an attentional bias to thin bodies, which appears to be automatic. Contrary to prediction, this bias was weaker in women with greater BMI and body dissatisfaction. This result offers no support for the view that selective attention to thin bodies is causally related to body dissatisfaction." (Body Dissatisfaction and Attentional Bias to Thin Bodies, 2010)

"The human obsession with beauty in modern Western societies is not much different from similar efforts in other societies, and the mere success of the industry is a reflection of the immense strength of the relevant psychological adaptations and mate preferences. If attractiveness has any relation to mate selection then we would expect two basic differences in the evaluation of traits in the opposite sex: first, traits which guarantee optimal reproduction, i.e. youth, should be valued, and second, these traits should be basically those which are sexually dimorphic. This should be the case because sexual dimorphism is a result of sex-specific adaptation of a body to the requirements of the evolutionary past, i.e. survival and reproduction.
Breast augmentation may lead to higher attractiveness for males, a larger number of possible choices of high status males, and finally possibly higher reproductive success. But as soon as this circle is started and success comes by surgery, its use will spread and trickle down to more and more surgery, until plastic people emerge. But there is also a down side to this game. When the media raise attractiveness standards by prototyping beauty, then unreal expectations to mate quality (beauty) will emerge. If the mean is more beautiful than reality, no mate selection can occur on realistic grounds leading to a high proportion of singles." (Darwinian aesthetics: sexual selection and the biology of beauty, 2012)

Треба чимось позитивним завершити цю нелегку справу. От, наукова спільнота схвалює: жінці личить бути щасливою. А взагалі, наукова спільнота могла би назвати роботу і "Are happy/fearful men more like women?".

"Two studies confirmed that expressions of happiness/fear bias gender discrimination toward the female, whereas anger expressions seem more closely linked to maleness. Thus, a person who shows a happy/fearful expression is perceived as more likely to be a woman, and women who show happy or fearful expressions are identified more quickly as women. In contrast, women who show anger expressions are identified more slowly as women, and a person who looks angry is more likely to be considered to be a man. These findings support the notion that anger, fear, and happiness share common signal features with sex markers." (Face gender and emotion expression: Are angry women more like men? 2009)

Cinema



Matrimonia All'italiana, 1964

“Today, I demand that a film express either the joy of making cinema or the agony of making cinema. I am not at all interested in anything in between; I am not interested in all those films that do not pulse.”
― François Truffaut, The Films in My Life

Я обожнюю мистецтво кіно, магію екрану, беззаперечно переконливу у своїй відвертій вигаданості, причаровуючу розум і почуття, реальнішу за реальність, пульсуючу життям і володіючу вбивчою силою.

Спершу вона була майже цілком недоступна мені, як кожній пострадянській дитині. Потім настала ера інтернету і десь зовсім банально трапилася згадка про Breakfast at Tiffany's. Ця стрічка (тут навіть не совісно так написати, бо це таки стрічка) завоювала моє серце без очевидних зусиль. Після першого приголомшливого враження я просто знайшла на вікіпедії список фільмів, відсортований за роками, і тут воно мене й настигло. Я стала втраченим глядачем для сучасних режисерів і почувалася дитиною, що побачила шматочок незвіданого, захоплюючого світу, який хотілося гарячково і негайно осягнути. Світ виявився таким же безкрайнім, як і чарівним, "негайно" стало роками, а нетерплячість (і неперебірливість) неофіта переросла в тонку, щемливу насолоду від неквапливого вибіркового вивчання скрині, повної скарбів.

Кіно - головний вихователь і творець моєї естетики. У свому ідеальному житті у паралельному всесвіті я причетна до кінематографу.

Як доказ, що мені траплялося дивитися і щось, зняте після 60-х, із задоволенням =) і щоб самій повертатися до улюбленого, залишу цей список. З часом сюди додаватимуться нові знахідки.

+ СписокCollapse )

The Magus



I feel the urge to sort out the feelings that overwhelm me after, for once, reading a book - however futile such an attempt is destined to prove. For a while it has deprived me of some meals and proper hydration, thrilled and intrigued, as if it was a days-long suspense masterpiece movie that absorbs both eyes and mind alike. Time and again, right on the brink of apparent understanding of the actual meaning, the motives and the reasons, there was a twist, and what seemed to build up into a logical and clear picture just a while ago became a first step of yet another ladder to yet another promise, to another explanation - for the new unexplainable that has just happened.

And yet, besides this outstanding entertaining quality, there's something else that made my mood and heart respond. It is the earnest aim to display the true nature of feelings. The very essence of love and fidelity. Shockingly fierce experiences of people barring practically any resemblance with whatsoever in my bringing up, background or mindset suddenly reflected my own utmost feelings, hopes and uncertainties. Encouraged to exploit and exercize the last bit of them, dive into pursuit of their meaning, until no fear, remorse or doubt cast shadow any longer.

And in the end of it I find myself, surprisingly, feeling same as Nicholas feels towards Maurice. Despite the eagerness to seize every hidden meaning, to unscrew and disassemble the meticulous creation, see all its parts, realize its design and possess its secret. Just as with the plot itself, the presence of the splendid fabrication is more important than being able to unleash the strings that control its magic. After the cascade of bewildering states, which the book imposed on me - I was, as one of John Fawles' devoted readers has nimbly stressed, "haunted, obsessed, confused, and horrified" - all that is left is mere gratitude. For being a spectator of the masterful godgame. For having all those thoughts aroused, assessed, confirmed.

Hat's off to the great magician.

+ The Magus quotesCollapse )

Spill the moonlight



Frozen Road To Nowhere, by Aaron J Groen, fineartamerica.com

Перед тим, як вирушити в подорож стежкою спогадів, головне: це нарис про те, як я відкрила для себе, яку грандіозну послугу моїй - і, підозрюю, кожній подібній (літній, підвищено-контрастній, такій поверніть-мене-у-п'ятдесяті, різко реагуючій на утилітарність, розгубленій в умовах диктату атлетизму) зовнішності роблять сяйво і палітра відтінків нічних квітів. Про це, беззаперечно, геніальне відкриття можна було б і не писати, якби не те, що в умовах обмежених засобів у боротьбі за "чистоту" образу зі всепроникаючим спортом воно може стати чиїмось незамінним знаряддям.

Коли я була маленькою, поезія розлитого в темряві місячного світла здавалася мені художнім абсолютом. Таємнича краса нічного світила інтригувала крізь усе дитинство: діафільмом про дівчинку, яка, посварившись із подушкою, мандрує темним садом; казками про цвітучу папороть опівночі на Купала; нічними прогулянками із батьками по засніжених селах, над якими рясними ґронами розсипалися сузір'я і майоріла комета. Найбільше незрілу свідомість бентежили два тексти у маминому збірнику диктантів. Перший розповідав про загадкову зірку з прегарним іменем, містичну і непередбачувану передвісницю якихось важливих земних подій. Другий описував квітку, що надвечір, коли інші поволі опускають пелюстки, стає духмяною і розкривається, щоб яскраво цвісти цілу ніч. Не знаю, чим мою уяву так лоскотала ідея вечірньої квітки, але уже сама назва - матіола - здавалася мені мелодично досконалою, і я часто уявляла, яким дивом має бути залитий сріблястими променями цвіт тої небаченої краси!.. Коли епоха google дозволила нарешті привідкрити завісу таїни щодо вигляду Matthióla, я зі здивуванням усвідомила, що гама її відтінків так і проситься бути втіленою в мому одязі. Розбавлений холодом жовтий, молочно-білий, пудровий рожевий, бузковий - від блідого до буйно-фіолетового, малиново-пурпуровий... Кожен із них викликає порив ніжності, бажання пошити з цієї розкоші сукню принцеси і більше ніколи нічого, крім неї, не одягати. От у Стефано і Доменіко такі самі пориви, помилуйтесь!

+ та сама матіола і більше про сяйвоCollapse )

Hallstatt



Альпійські озера вичакловують десь у самому нутрі відчуття невимовного затишку. Всеосяжного, величного, як широке спокійне плесо. Чари ці ти бачиш у кожних очах, які зустрічаєш, їхня дія променить навколо і не потребує слів. Погляд, хоч і не заглиблений у розгадування таємниць сусідських настроїв, ані на мить не спочиває: йому настільки незвична ця насиченість кольорів, журнальна досконалість пейзажів, ця соковито-яскрава палітра! Очі, пристосовані до неконтрастних краєвидів, ніяк не намилуються п'янким, барвистим калейдоскопом... Від нескінченного подиву з'являється враження, що ти у казці.


Разом із тобою казку ділять густі потоки таких же захоплених, але це пусте. Краса тут понад гамором, понад натовпами, понад будь-яким звуком і рухом. Її хочеться ловити усіма чуттями, запам'ятовувати і забирати у власну скарбницю спогадів маленькими, великими, невпинними ковтками. Дивовижно гарний світанок змінює дивовижно гарний день, а тоді накривають дивовижно гарні сутінки, і, коли мереживо зірок розцвітає над горами, краса нічного озера все ще застає тебе зненацька. Пусте, що ніч доведеться провести при струмку і на задньому сидінні — потоки таких же захоплених дійсно густі!


А вранці, уже починаючи зворотній відлік, заплигуєш у човен і, нестямившись, перетворюєшся й сам у китайського туриста: краєвид здається безцінною фотографією, кращою з кожним помахом весла, і єдине, що вгамовує тривогу від усе ближчого від'їзду — обіцянка повернутися.

+ фотоCollapse )

Profile

labisqwee
labisqwee

Latest Month

September 2017
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Powered by LiveJournal.com